Насправді це українські слова

Як русизми стають русизмами? Логіка цього питання неочевидна, але: усі слов’янські мови походять зі спільної прамови. Саме тому всі слов’янські мови мають настільки схожий словниковий запас, що вивчення історичної граматики може бути достатньо, аби розуміти практично всі слов’янські мови.

Але не завжди. Мови змінюються з багатьох різних причин, і подеколи ці зміни доволі химерні. Скажімо, якщо сьогодні слово “публікувати” означає випускати друком, то в барокові часи воно мало значення “ганьбити, неславити”. Українське слово “спілкуватися” означає… спілкування, натомість у польській аналогічне слово означає “спаровуватись”. Думаю, кожен знає принаймні кілька подібних прикладів. 

Так от, крім цього у мові вистачає слів, які історично їй цілком властиві, але сьогодні вже не вживаються. Проте вони можуть залишатися в інших мовах, іноді якраз-таки змінюючи значення, а можуть і повторно запозичуватись уже як “не рідні”. Саме про такі слова і піде мова: загальновизнані русизми, а також їхні сучасні українські відповідники.

Після кожної рубрики буде наша порада про те, які з цих слів варто/не варто вживати сьогодні. Критерії для цього добору такі: наскільки давно запозичене слово, щоб його можна було вважати питомим і наскільки воно вживане в українській мові за останнє століття, щоб його можна було вважати актуальним словом, а не архаїзмом. 

Щур/пацюк/криса

Більшість із нас легко погодиться, що перші два слова для української мови абсолютно нормативні, натомість криса – русизм, якого слід уникати. Етимологічно найбільш “наше” тут слово “пацюк”. Інша справа, що позначає воно кнура, а не щура. Так, Пузатий Пацюк у “Ночі перед Різдвом” називається так саме тому що він товстий, як кабан… а не як гризун. Проте ситих, жирних щурів із певного етапу почали називати так само. Це свого роду порівняння, маленький гризун настільки від’ївся, що може зійти й за свиню.

А от зі щуром і крисою ситуація складніша. За менш вірогідними версіями, слово “щур” походить від грецького слова “ящірка” або від скорочення праслов’янського jaščurъ. В обох випадках уподібнення наче відбувається через лисий і лускатий хвіст. Що звучить логічно. Але. Оцей прафіноугорський корінь (*šiŋere) якраз означає “щур, миша” і донині реалізується в більшості фіноугорських мов. Скоріш за все, в українській мові слово “щур” є дуже давнім запозиченням. А от щодо походження криси жодних задовільних пояснень взагалі не існує. Варіантів, від праслов’янського кореня “гризти” до албанських чи тохарських відповідників, вистачає. І так, в українській мові воно, найпевніше, взялось саме з російської. Але яка його раніша історія – не знає ніхто.

Фонар/ліхтар

Тут, на щастя, не так складно. Слово “фонар” або “фанар” однозначно походить від грецького φανάρι(ο)ν, яке походить від кореня φᾱνός, світло. Що стосується ліхтаря, то німецьке слово Licht, світло, все каже за мене. Але староверхньонімецька форма ще промовистіше вказує на українську: liuhtære. 

Попри це, в сучасній українській мові слово “фонар” не вживається уже буквально століттями. Тому, з одного боку, обидва ці слова — запозичення. Але фонар, хоч свого часу і вживався в староукраїнській, нині просто неактуальний, на відміну від російської. Тому так — тільки ліхтар.

Родзинки/ізюм

Це дуже цікава пара, тому що жодне слово в ній взагалі не є індоєвропейським. Слово “ізюм” ми запозичили з тюркських мов, можливо, від половців. Слово “юзум” просто означає “виноград”. Натомість слово “родзинки” ми запозичили з польської, польська запозичила його з німецької, німецька запозичила його з французької, а французька взяла його з латини. Звідки взяла його латина не до кінця зрозуміло. Зрозуміло хіба те, що це слово прийшло не зсередини, не з індоєвропейських мов. Це давній субстрат, який існував ще до приходу індоєвропейців у середземномор’я. Нагадуємо: це не означає, що праукраїнці заселяли Середземномор’я три тисячі років тому і передали це слово латинянам. Зате обидва ці запозичення в українській мові не лише давні, а й цілком функціональні. Як і приказка про “фунт ізюму”, до речі.

Красний/червоний

Слово красний спільнокореневе слову “краса”, проте їхня спільна етимологія, на жаль, невідома. Значення “червоний” слово “красний” набуло значно пізніше, і то в російській мові. І в сучасній українській таке значення безвинятково є запозиченням з російської. А от слово “краска” — радше ні, бо воно корениться саме в значенні краси, а не кольору. Для перевірки можна згадати слово “прикрашати” або, з ідентичним значенням, “красити”. Барвисті речі просто здаються нам гарними.

А от “червоний”, як і червень, походить від кореня “червь”. Тому, з одного боку, червень так називається не тому що тоді дозріває полуниця, а тому що тоді самиці червця вилазять з-під землі і їх можна збирати, щоби переробити на кошеніль — природний барвник червоного кольору. Червоний — це буквально “кольору черви”. Так само як “голубий” — це кольору голуба.

Криша/дах

Слово “дах” має нецікаву етимологію. Воно запозичене з німецької, та й по всьому. Натомість “криша”, хоч може здатись русизмом, нам значно ближча. Як і слово “покрівля”, воно походить від дієслова “крити”. Це те, що покриває споруду. Здається, цілком логічно. Але найважливіше для нас те, що в українській мові слово “криша” має превелику історію вживання в різні часи, аж до сьогодні. Саме існування такої тяглости, як і явних когнатів з ідентичним значенням, просто не дає підстав говорити про запозичення з російської. Скоріш за все, маркування слова “криша” як русизму є гіперкорекцією.

Пеня/штраф

Слово “пеня”, яке ми теж часто вважаємо русизмом, ним не є. По-перше, воно походить від латинського poena, “кара”. Та й слово “пеняти” у значенні “нарікати” українській мові теж притаманне. Бодай би у приказці “на Бога пеняєш, а сам кульгаєш”. При цьому є й утворені від поняття “пеня” слова. Скажімо, “пенна людина” це не член ПЕН-клубу, а людина, що має борги. Чи любить понарікати. А пенякувата людина – це людина дуже нав’язлива. Котра, було, причепиться до вас в автобусі і давай пеняти, як то в СРСР морозиво смачне було, а не те що зараз.

Зі штрафом все дуже нудно. Він походить від верхньонімецького “штраф”. Втім, обидва слова незалежно одне від одного мають також побічне значення “сварити” або “ганити”. Це, ймовірно, пов’язано з традицією дисципліни через публічний осуд, характерної для практично всіх архаїчних суспільств. З настанням чіткої системи законів і відшкодувань за порушення основним очікувано стало значення “грошове покарання”.

Кружка/чашка/горня

В українській мові є слово “круг” та утворений від нього прикметник “круглий”. За правилами чергування перед суфіксом -ка г змінюється на ж, тому з погляду морфології слово “кружка” у значенні “кругла посудина” настільки українське, наскільки можливо. Але слід пильнувати, бо це омоформа. Слово “кружка” може бути також прислівником, тобто відповідати на питання “як?”. В цьому значенні воно ідентичне слову “кружма”, тобто по колу чи “в колі”. Подібно, до речі, й слово “кружок” у значенні “гурток” теж доволі нормативне та історично вживане. Зрештою, воно просто описує людей, котрі сидять собі кружка. 

Слово “чашка” звучить як запозичення з німецької, але, на диво, ним не є. Навпаки, прусське слово kiosi, “чаша”, радше є запозиченням праслов’янського *kō˘s, “чесати, шкрябати, косити”. Думаю, ви легко уявляєте, що спільного можна було побачити між цими трьома діями. Можна припустити, що саме слово утворилося після VI-го століття н.е. і вказувало на спосіб виготовлення дерев’яної посудини — вирізьблювання чи вишкрябування її з суцільного шматка дерева. Це не точно, але це найправдоподібніша версія.

Слово “горня” теж цілком питоме і це, здається, феноменально. На три можливі варіанти — жодного запозичення. Отож, є праслов’янський корінь *gъr̥nъ, похідне з праіндоєвропейського *guhr-no- (спека, жар).Звідси у нас слово “горно” у значенні “піч”, а також “горнець”, посуд для приготування гарячих страв, і “горня”, зменшувальна форма від слова “горнець”. Можна, звісно, сказати, що “горня” в такому випадку є радше маленьким горщиком — дехто саме на цій підставі закликає ігнорувати його на користь слова “чашка”. Проблема в тому, що сучасне горня і є маленьким горщиком — це глиняна чи порцелянова посудина з широким устям, призначена для гарячих рідин. Тому я пропоную вам самостійно знайти різницю між горням і чашкою.

Кладовище/цвинтар

Слово “кладовище”, як і слова “клад”, “кладовка” і “поклад” походять від дієслова “класти”. Морфологічно “кладовище” — місце, куди щось кладуть. А от цвинтар походить від латинського coemētērium, котре своєю чергою пішло від грецького ϰοιμητήριον (місце спокою). Але тоді це слово в українській виглядало б як “кивитар” чи “кимитар”. Проте ми запозичили слово не з класичної, а з пізньої латини, де воно мало вигляд coementerium. Тому що на його написання і читання вплинуло слово caementum, “бутовий камінь”. 

Гвіздок/цвях

Цвях — слово традиційно нудне. Походить воно від німецького Zweck, що добре ілюструють південно-західні діалекти, де це слово вимовляють як “цвєк”.

А от історія слова “гвіздок” довга і терниста. Скоріш за все, воно споріднене слову “гвозд”, яке в багатьох слов’янських мовах означає ліс. Позірна етимологія десь така: від ширшого концепту “ліс” відбулося звуження до концепту “дерево”, звідки значення звузилось далі, до загостреного шматка дерева, оскільки первісно гвіздки були саме дерев’яні. Якщо це правда, то праслов’янська форма має бути споріднена з давньонімецьким словом questa, котре означає “китиця, пучок, галузка”. Інша версія передбачає запозичення з ґотської слова gazds, “вістря”. Втім, ця гіпотеза не пояснює появу звука [в], тому є куди менш імовірною. 

А от найекономніша гіпотеза змушує нас глянути на ще одну пару слів:

Зірка/звізда

Слово “зірка” тут не потрібне, тому спершу розберемося з ним. Це зменшувальна форма від слова “зоря”, котре, своєю чергою, цілком праслов’янське і походить від слова “жар”. Хто бачив зорі — той розуміє, чому це логічно. Взагалі висока температура в нашій мові тісно пов’язана зі світлом, тому й небо вранці та ввечері “жевріє”. Чи, вживаючи той само корінь, “зоріє”.

А от слово “звізда” походить від праслов’янського gvězda, “блиск”, і є хрестоматійною ілюстрацією історичної зміни приголосних. Штука в тому, що в деяких діалектах є також слово “звіздя”, тобто “цвях”. 

Імовірно, саме слово “гвоздь” дійсно походить від праслов’янського кореня. Проте з часом воно зблизилося зі словом “звізда”, що й дало нам діалектне “звіздя”, як поєднання двох подібних коренів.

Відео про русизми Напсправді це українські слова можна переглянути тут