Чому все-таки не варто носити старі речі, навіть якщо дуже хочеться?

Багато хто вважає, що одягнути вишиту сорочку — це вже достатній вияв приналежності до українських традицій. І нібито чим старіша сорочка, тим ближчі ми до тих традицій. Проте, як би не хотілось ідеалізувати такий підхід, є одне велике але: текстиль недовговічний.

Ми вже писали, що сорочки були по суті білизною, тому це дуже індивідуальний одяг. Звісно, можна їх випрати, одягнути під спід свою сучасну білизну, і вийде вже своєрідна сукня. Однак еволюція дала нам дуже корисну річ — абстрактне мислення, завдяки якому ми вміємо прогнозувати майбутнє і вчитися на чужому досвіді.

Кілька учасниць фольклорних гуртів поділилися з нами своїм досвідом у цьому питанні, який виявився практично ідентичним. Вони були впевнені, що вистачить обережно носити старовинні речі, прати їх регулярно, і тоді вони прослужать вічно, бо ж начебто така їх мета — бути одягом, а не експонатами в музеї.

Проте виявилося, що багато сучасних пральних засобів змінюють кольори старих ниток, піт, бруд і косметика не завжди відпираються, візерунки затираються, і вже за десяток років річ втрачає вигляд. Крім того, активний рух, піт, прання в машинці та використання сильних засобів призводить до нищення волокон — адже це вручну спрядені лляні, конопляні та вовняні нитки.

Більшість цих сорочок прожили до 100 років не в останню чергу завдяки тому, що просто лежали у скринях. В Радянському союзі їх не одягали так активно, як до того, бо, з одного боку, вишиту сорочку могли сприйняти як політичну позицію, а з іншого, поширився і став доступніший фабричний одяг, який був також практичніший.

А от до Радянського союзу традиція вишитих сорочок дотривала якраз завдяки тому, що їх активно вишивали і шили — або самі для себе, або й на продаж. Тому по-справжньому підтримувати традиції означає навчитися старовинних швів, узяти нові матеріали та вишити для себе сорочку, яка стане новим унікальним витвором народної культури.

Процес вишивання і пошиття сорочки — надзвичайно особливий, і хоч ми часто захоплюємося роботами інших людей, та все-таки річ, яку пошиєте самі для себе — таки рідніша. І вона точно стане тим артефактом, який захочеться передати наступним поколінням своєї родини і навчити правильно його зберігати.

На щастя, є фахівці, які займаються вивченням та популяризацією автентичних технік вишивки, візерунків, кроїв. Тут ви можете ознайомитися, обрати платформу для навчання і зробити перший крок до створення справжнього, автентичного українського вбрання.

Чому багато з таких уроків — платні? Тому що, на відміну від давнини, коли це вміли практично всі (хоча насправді завжди були люди, які займалися цим фахово і за гроші), тепер це перейшло у сферу повноцінної роботи. Досліджувати техніки ткання чи вишивання, пробувати, підбирати для цього різні матеріали, зрештою, знімати відео — це коштує грошей і вимагає дуже багато часу. Праця для збереження традицій — це праця.

Усі ці майстри та майстрині також діляться певними знаннями безкоштовно, звісно, бо ж хочеться, аби про справжнє українське дізнавалося якомога більше людей. Та все ж — нам треба любити цю справу і до глибини своєї кишені.

Ось де можна навчитися кроїти, вишивати, шити і ткати традиційний український одяг:

Prekrasa Studio традиційна українська вишивка (Ольга Нарбут)

Instagram: https://www.instagram.com/prekrasastudio/

Їхній сайт: https://www.prekrasastudio.com/

Майстерня Магди Дзвін (м. Львів, Анна Рогатинська, Галина Ліщинська)

Instagram: https://www.instagram.com/magda_dzvin/

Группа Вихиляси з вишивасами від бабці Ірці (Ірина Зайцева, курси в м. Київ)

Майстер-класи з вишивки від Вікторії Кривоніс

Не хрестиком єдиним… Традиційні українські техніки. Вчимося разом. (Ольга Капко)

КОСИЦЯ — студія закарпатської традиційної вишивки (м. Ужгород)

Відродження традиційної вишивки Східного Поділля. (Oksana Shulyar)

Школа борщівської народної сорочки