Хто такий Лис і як його уявляли в середньовіччі

Напевне, двоє найвідоміших лисів української культури – це Рейнеке і Микита. Але, оскільки обидва тексти ґрунтуються значною мірою на бестіаріях та середньовічних християнських потрактуваннях майже всіх згаданих у тексті тварин, спершу треба з’ясувати, ким був лис для середньовічних людей.

Для початку, не завжди зрозуміло, як саме в бестіаріях опиняються конкретні описи тварин. Зрозуміло, що ці книжки створені на основі фантазій навіть про тварин, яких середньовічні люди точно бачили – наприклад, можна знайти згадки про те, що бобри відкушують собі геніталії, коли бачать мисливця. Більшість тваринних ознак у бестіаріях виступають метафорами для християнських моральних притч. А, погодьтесь, історія про тварину, яка відкушує собі геніталії перед лицем загрози – це ідеальна метафора людини, котра має відкинути плотські насолоди, аби врятуватися від диявола. І подібні притчі, часом і по кілька штук, можна знайти на кожну тварину, а нерідко й на рослини чи мінерали.

Описи звірів у бестіаріях тісно пов’язані з розповідями про звірів у збірках екземплумів, тобто повчальних сюжетів – наприклад, у повісті про Варлаама і Йоасафа чи в Діяннях римлян. Там тваринні ознаки мали ставати в пригоді священникам – як прості та зрозумілі приклади людських гріхів і чеснот. І це не все. Серед народних казок, зібраних і записаних уже в дев’ятнадцятому столітті, можна знайти надзвичайно багато сюжетів із проповідницької літератури, а тварини, як правило, поводяться відповідно до своїх описів у бестіаріях. Наприклад, у притчі про покаяння змія приносить осліплому королеві діамант на віддяку за раніший праведний вчинок. Цей само сюжет знаходимо і в польських, і в українських, і в болгарських, і в сербських народних казках. Що цікаво, там замість короля часто фігурує садівник або лісник – це важливо для нашої подальшої розмови про сад.

Натомість більшість таких уявлень походять або ще з текстів античних авторів, наприклад, Плінія Старшого, або з перської, арабської та індійської літератури. Є всі підстави припускати, що такі мікронаративи про поведінку тварин, яка відповідає їхньому місцю в нашому світі, походить іще з мітосвідомости, для якої поведінка тварини відповідає її становищу в загальному порядку речей. Власне, дуже багато сюжетів, які ми вважаємо «народними», потрапили до нас із Персії чи Індії, але про це іншим разом. Поки слід мати на увазі хіба те, що інформація з бестіаріїв іще в середньовіччі вже була доволі відомою завдяки церковним проповідям, а в дев’ятнадцятому столітті вже настільки ґрунтовно вросла у фольклор, що казки годі собі уявити без типової для нас поведінки тварин.

Та що там, уже в двадцять першому столітті в миколаївському зоопарку на екскурсії нам розповідали, що слон, котрий падає на землю, не може самостійно піднятися – а це, на секундочку, давньоіндійська притча, яка закріпилася в середньовічних бестіаріях. Слон у ній символізує людину з її гріховною природою та неможливість самостійного спасіння. Насправді слон цілком може підвестися самостійно.

Приклади з бестіаріїв водночас дуже давні та знайомі нам із дитинства. Тому так – чимало стереотипів про тварин, які ви чули в житті, свого часу мали настановляти християн на праведний шлях.

Тож погляньмо, як у цю картину вписувався лис. У бестіарії «Фізіолог», датованому 2-4 століттями нашої ери, ми дізнаємося про лиса дві дуже важливі речі. По-перше, лис ніколи не бігає по прямій лінії, а завжди плутає сліди, аби собаки не могли його знайти. По-друге, лис, полюючи, прикидається мертвим, а тоді зненацька нападає на свою здобич, яка підходить до нього з цікавости.

Звісно ж, лис у цьому трактуванні постає дияволом. Він лукавить і плутає сліди, щоб собака, який у таких притчах символізує проповідника, не міг його винюхати і наздогнати. Так, попри всі зусилля християнських навчителів, диявол продовжує промишляти в цьому світі. Але дрібним тваринам – тобто, згідно з метафорою, людським душам – диявол здається мертвим. Коли ж вони підходять поближче, тобто починають цікавитися чимось, крім Бога, лис зненацька оживає і хапає їх, прирікаючи на вічні муки. І тільки праведна душа, котра бачить перед собою Бога і його Закон, а не шукає доказів тому, що диявол помер, уникне цієї жахливої долі.

Навіть відома нам з дитинства казочка про котика і півника, якщо читати її крізь призму християнського проповідництва, стає притчею про грішника і диявола, причому закінчується вона абсолютним тріумфом Христа – він приходить до лисячої хатки і вкидає все лихе поріддя у геєну огненну, тобто в писану торбину.

Проте лис у бестіаріях має доволі солідний статус. Майже неможливо знайти текст, у якому ці базові функції лиса тлумачились би у відриві від диявольських спокус. Лис завжди хитрий, а його тлумачення завжди пов’язане з гріхом і дияволом. Натомість чимало інших тварин можуть змінювати інтерпретацію залежно від сюжету і обставин. Так, собака що гавкає, означає проповідника, але собака, що сидить на ланцюзі – наше тіло, яке потрібно тримати на припоні, щоб не було біди. Олень, за котрим женеться мисливець – або людський розум, або земні спокуси, а от олень, котрий своїм диханням проганяє змій – так, у це теж вірили – означає Христа. Навіть змія, котрою ми звикли заміняти диявола, частіше постає позитивною. Змій в Едемі походить від омонімії слів «змій» і «лукавий» у біблійному івриті, та й по всьому. Натомість в екземплумах гадюка часто символізує проповідника, що бореться із жабою, тобто дияволом.

Проте лис – це завжди лис. Воно, загалом, і не дивно, якщо глянути на утилітарний аспект. Змії середньовічним людям не дуже допікали, а вужі й полози нерідко ставали хатніми тваринами, що виловлюють гризунів. Натомість лис міг приносити користь лише у вигляді коміра чи шапки. У казках, як і в екземплумах, лис не раз постає верховним шкідником.

Аби зрозуміти причини, слід розібратися, які його улюблені ласощі. Згідно з бестіаріями та екземплумами, улюблені ласощі лисів – це виноград. Тому понад усе лиси люблять вчащати у виноградники і розграбовувати їх. І не просто так. Сад або виноградник дуже часто символізує земне життя, а сам виноград – слово Господа, з якого люди мають поживу і солодкість. Це цілком послідовний символізм – зрештою, з винограду роблять вино, яке в причасті символізує кров Ісуса.

Лис, яко втілення диявола, любить внаджуватись до виноградника і їсти виноград, натомість охороняє сади в таких оповідках саме змія. Подібні сюжети можна знайти і в українських, і в балканських, і загалом у середземноморських казках. Лис, із його практичною шкодою, любов’ю до винограду і вмінням прикидатися мертвим, завжди постає лиходієм.

Gesta romanorum, один із найвідоміших збірників екземплумів, визначає лисячі хитрощі як «єретичну лукавість і обман, яким затаюють гріх». Ну, принаймні це, ориґінальне тлумачення фразеологізму, не викладають у школі.

Та саме завдяки своїй асоціації з диявольською хитрістю лис став ідеальним кандидатом на тварину-трикстера. Трикстер – це персонаж, який переступає суспільні норми чи закони, але при цьому сам трикстер не є злом. Він – необхідна деструктивна частина цього світу. Якщо звертатися до індуїстських кодів у бестіаріях, то лиса можна порівняти з ведичним Шивою, руйнівником, діяльність котрого націлена на вищий порядок. Якщо характеризувати диявольську постать лиса з перспективи романтиків, то він вічно хоче зла і вічно творить благо.

У цих порівняннях, звісно, йдеться не про фольклорних лисів, а вже про свідомо витворених трикстерів, Рейнеке чи Микиту, які прибирають з історії релігійну мораль, натомість експлуатуючи соціальні взаємини між станами і суспільними ролями. Деструктивна діяльність лиса деструктивна тільки тому, що порушує статус-кво, чинить опір жорстокому світу. Про це ми поговоримо вже в уроках літератури, а зараз, на кінець, короткий перелік інших дійових осіб та їхні функції відповідно до бестіаріїв і книжок, які ми будемо обговорювати далі:

Лев – не просто цар звірів, а ще й увесь людський рід, котрому Бог віддав у посідання землю і все, що на ній живе. Трапляється також образ кульгавого лева, тобто людини, що впала в гріх.

Собака – священник, третейський суддя, котрий повинен нюхом виявляти гріхи.

Ведмідь – людина заможна і сита, проте саме через це бездуховна і пожадлива до земних благ.

Заєць – боягузлива людина, що сахається всього, зокрема спокути і божого прощення.

Вовк – людина безпричинно люта, котра через свою лють нехтує і прощенням, і благодаттю.

Півень – проповідник, що своїм гучним голосом викриває кривди і несправедливості.

Це вельми струнка структура, так. І в християнських повчаннях ці функції комбінуються в різних оповідках, раз у раз продукуючи ту саму мораль, повторену знову і знову. Але коли ці християнські тваринні коди перевели на світські рейки та почали трактувати тварин відповідно до їхніх сусільних функцій – з’явилась соціальна сатира, з якою мало що може зрівнятися. Як тварини з дитячої поеми розповідають нам про політику і чому «Лис Микита» – це не особливо й замаскований соціалістичний маніфест, ми поговоримо вже зовсім скоро.