Паукальне число: що це і чи є воно в українській мові?

Паукальне число — складна тема, і дехто стверджує, що в українській мові є ця граматична категорія. Пропонуємо розібратися.

В українській мові є (умовно кажучи) п’ять чисел:

     один —— однина

     два —— двоїна

     кілька —— множина (тут ховається підозра на те саме паукальне число)

     багато —— означена множина

     теж багато —— неозначена множина

“Паукальне” число походить з латинського paucus — “нечисленний”, pauci — “трошки”. Ми знаємо його родичів: англійське few, італійське poco, французьке peu. Його використовують деякі австронезійські і австралійські мови, але схожа категорія є і в нас. Ми її використовуємо, коли рахуємо три і чотири. Проте не все так просто з нею.

В літературній мові двоїна практично занепала, проте збереглася багато де в розмовній. Наприклад: одне відро, дві відрі, три, чотири відра, п’ять (і далі) відер. Або: одне слово, дві слові, три, чотири слова, п’ять (і далі) слів. Форма іменника, яка твориться біля числівника “два” — це і є двоїна. А форма, яка твориться біля “три” і “чотири” — це наша морфологічна категорія, яка може бути схожа на паукальне число, проте не є ним.

У багатьох випадках ця форма або злилася з двоїною, або заступила її. Тому зараз ми говоримо: одне відро, два, три, чотири відра, п’ять (і більше) відер; одна рука, дві, три, чотири руки/руці, п’ять (і більше) рук.

Чому так? Загадка ховається в історії. В давніших формах української мови “одинъ, дъва, триє, четыре” були прикметниками і функціонували як прикметники, тобто сполучалися й узгоджувалися з іменниками за родами і відмінками, а “один” навіть за числами:

     одинъ         одьна       одьни        одьно

     одьного    одьною    одьнѣхъ    одьного

     дъва брата,

     дъва сыны,

     дъвѣ женѣ,

     дъвѣ словесѣ

     триє брати,

     четыре сынове,

     три жены,

     три словеса

А от числівники від “п’яти” були іменниками і, відповідно, узгоджувалися з іншими іменниками як іменники. Тому наше “паукальне число” — це радше цікавий збіг через особливості давньоукраїнської морфології, аніж справді окрема граматична категорія. Бо ж коли ми кажемо “двадцять три сороки” чи “п’ятдесят чотири ночі” — форма іменника зберігається від десятка до десятка.

Крім цього, в нас є ще одна множина — неозначена. Зазвичай вона формально збігається з однією з інших форм множини, але може відрізнятися наголосом. Наприклад: одне серце, два, три, чотири се́рця, п’ять (і більше) серде́ць, мн. серця́; одна рука, дві, три, чотири руки́/руці́, п’ять (і більше) рук, мн. ру́ки.

Отож, паукальне число — це те, що у деяких мовах стоїть між двоїною і множиною і має позначати “кілька”, три-чотири. Але ми вже з’ясували, що в українській воно трошки псевдо-паукальне число, бо не є повноцінною граматичною категорією.

Отака от математична лінгвістика! Не губіться серед множинних множин!