“Красне письменство” — це український переклад французького терміна “belles-lettres”, який з’явився орієнтовно у 17 столітті на позначення категорії творів, які призначені для естетичної насолоди і в яких художність є основним критерієм. Звісно, тут “красне” означає “красиве, естетичне”, а не “червоне”, і наголос зазвичай падає на “е”.
Термін “belles-lettres” винайшли як літературний відповідник явищу “beaux arts” — “красні мистецтва”. Або, як багато хто їх знає — образотворчі, хоча, на нашу думку, це дещо гірший термін.
Спершу він включав усі літературні твори, які цінували за естетичні якості та оригінальність стилю: художню прозу, поезію, п’єси і навіть критичні тексти. Belles-lettres чітко відділяли від інших видів письма за мистецьким критерієм.
З часом термін значно звузився і тепер не охоплює й близько того об’єму творів, що колись. Нині ми знаємо його нащадка — белетристику, що позначає легке чтиво.
Тому термін “красне письменство” виконує роль глобальну і вживається в тому оригінальному сенсі.
Погодьтесь, це зручно і красиво. Вам знайоме було це поняття? Чи вживаєте його, описуючи художню літературу?
Запрошуємо дізнатися більше про українську літературу з антологією “Українські митці про красне письменство від Середньовіччя до модернізму”!